МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ  І  НАУКИ  УКРАЇНИ

ГОЛОВНЕ УПРАВЛІННЯ ОСВІТИ І НАУКИ

ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСНОЇ ДЕРЖАВНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ

79008‚ м. Львів‚ вул. Просвіти, 4а; тел. 298-73-46‚ факс 298-73-54, 298-73-70, E-mail guon@mail.lviv.ua

     Головне управління освіти і науки Львівської облдержадміністрації доводить до відома    та  використання  в  роботі   інформаційно-методичні  матеріали, сценарій   до  100 – річчя від дня народження Богдана-Ігоря Антонича.

Просимо  інформувати  загальноосвітні, позашкільні  навчальні  заклади . 

    Додаток : 12  арк.

Заступник начальника

Головного управління                                             Б. Біляк

  Вик. Сівокозова Л.А. тел. 261-60-65

ВІДДІЛ НАУКОВО-КОНСУЛЬТАТИВНОЇ ТА МЕТОДИЧНОЇ РОБОТИ ЛЬВІВСЬКОЇ НАУКОВО-ПЕДАГОГІЧНОЇ БІБЛІОТЕКИ ДО ВІДЗНАЧЕННЯ 100-РІЧЧЯ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ БОГДАНА-ІГОРЯ АНТОНИЧА (5.10.1909 – 6.07.1937), УКРАЇНСЬКОГО ПОЕТА І МИСТЕЦТВОЗНАВЦЯ, РЕКОМЕНДУЄ ПРОВЕСТИ У ШКОЛАХ ТАКІ КУЛЬТУРНО-ПРОСВІТНИЦЬКІ ЗАХОДИ:

 І. ОФОРМИТИ КНИЖКОВО-ЖУРНАЛЬНІ ВИСТАВКИ У ШКІЛЬНІЙ БІБЛІОТЕЦІ НА ТЕМИ:

1)”Антонич був поетом і жив колись у Львові”;

2)”Антонич – поет українського модернізму”;

3)”Був собі поет...Кругле сонце носив за плечима...”;

4)”Поет із серцем у руках”;

5)”Вільний мандрівник у недосяжну далечінь”;

6)”Антонич – піщинка в космосі, що увібрала в себе космос буття”;

7)”Антонич – співець молодості, кохання, краси життя і мистецтва”;

8)”Весни розспіваної князь...”;

9)”Малий хрущ на Шевченкових вишнях”.

ІІ. ЕПІГРАФИ ДО КНИЖКОВО-ЖУРНАЛЬНИХ ВИСТАВОК:

„Був собі поет...

Розчісував кучері сонцю,

Розплітав зорям коси...

І провадив на вишнях

Розмови з хрущами.

(Марта Калитовська)

„Лемко, хлопчина з бідної хати,

Побіг за сонцем на крутогору...”

„Його душа була розчахнута, як дерево,... але вона не впала від того на землю, не набрала у свою тріщину хробачні.”

(Дмитро Павличко)

„Його життя було коротке і високе, як міст над вузенькою штольнею гірської безодні.”

(Дмитро Павличко)

„Мої пісні – над річкою часу калиновий міст.”

(Богдан-Ігор Антонич)

„...А був би він – увічнив кожну б пташку...”

(Любов Горбенко)

„Віддати треба нам життю щомога,

А треба кожному, ще поки молодий”.

(Богдан-Ігор Антонич)

„Мій сон, мій голос неспокійний

В моїй трагічній Батьківщині.”

(Богдан-Ігор Антонич)

„Мій дім за третьою зорею.”

(Богдан-Ігор Антонич)

„Антонич був хрущем і жив колись на вишнях, на вишнях тих, що їх оспівував Шевченко...”

(Дмитро Павличко)

„Я – закоханий в життя поганин.”

(Богдан-Ігор Антонич)

„Я є рушниця, радістю набита, якою вистрілю на честь життя.”

(Богдан-Ігор Антонич)

„Малі до щастя дверці:

захоплення та неба,

гармонії у серці-

нічого більш не треба.”

(Богдан-Ігор Антонич)

ІІІ. ДЛЯ УЧНІВ ПРОПОНУЄМО ПРОВЕСТИ БЕСІДИ, ЛІТЕРАТУРНО-МУЗИЧНІ КОМПОЗИЦІЇ НА ТЕМИ:

1)”Поетичний космос Богдана-Ігоря Антонича”;

2)”Український образ світу в творчості Антонича”;

3)”Мотиви колядок, щедрівок та веснянок у поезії Богдана-Ігоря Антонича”;

4)”Дітлах із сонцем у кишені”;

5)”Антонич – поет українського модернізму”;

6)”Поет із серцем у руках”;

7)”Весни розспіваної князь”.

ЛЬВІВСЬКА ОБЛАСНА НАУКОВО-ПЕДАГОГІЧНА БІБЛІОТЕКА

ВІДДІЛ НАУКОВО-КОНСУЛЬТАТИВНОЇ ТА МЕТОДИЧНОЇ РОБОТИ

ВІЛЬНИЙ МАНДРІВНИК У НЕОСЯЖНУ ДАЛЕЧІНЬ: До 100-річчя від дня народження Богдана-Ігоря Антонича (5.10.1909 – 6.07.1937).

Сценарій.

Укладач: Звольська Н.Г. –

бібліотекар науково-консультативного

та методичного відділу

Львів – 2009

ВІЛЬНИЙ МАНДРІВНИК У НЕОСЯЖНУ ДАЛЕЧІНЬ

ВЕДУЧА: Дорогі вчителі та учні! Сьогодні ми зібралися в цій залі з нагоди 100-річчя від дня народження Богдана – Ігоря Антонича, який за життя здобув славу одного з найкращих поетів західноукраїнських земель, а після смерті випав з історії української поезії, перебуваючи у зоні замовчування.

ВЕДУЧИЙ: Невже справді мало статися так, як пророкував собі поет в одному з віршів:

ДЕКЛАМАТОР:

А ти, як завжди, сам в пустелі світу лютій,

Й оцінять марно, скупо, точно і тверезо.

А ти, як завжди, будеш сам під сонця гострим лезом,

Й складуть надгробний напис: жив і вмер забутий.

ВЕДУЧИЙ: Як же сталося, що творчість поета, яка могла б збагатити будь-яку літературу, залишалася невідомою довгі десятиліття?

ВЕДУЧА: Причиною тому були складні історичні обставини, в яких довелося жити нашому народові. Антонич не приєднався до жодного з політичних таборів тогочасної інтелігенції, він хотів бути політично нейтральним, позапартійним. А в ті роки такий політичний нейтралітет розцінювався як антикомуністична тенденція.

ВЕДУЧИЙ: Відроджувати ім’я Антонича розпочали у 60-х роках ХХ століття учасники Клубу творчої молоді „Пролісок” у Львові. Вони влаштовували різні вечори. Одним із перших був вечір поезії Богдана-Ігоря Антонича (1964 р.). Сценарій вечора написала Ірина Калинець. Зала була заповнена.

ВЕДУЧА: За свідченням Ігоря Калинця, хтось на цьому вечорі сказав, що знає номер поля поховання на Янівському цвинтарі, де є могила Антонича. Номер, як потім виявилося, був правильний. На тому вечорі учасники „Проліска” вирішили піти на Янівський цвинтар і розшукати могилу Антонича. Від могили залишилося заглиблення, засипане листям, і виросло високе дерево.

ВЕДУЧИЙ: За свідченням Ігоря Калинця, наступного дня він виготовив табличку, зробив напис, поїхав на цвинтар, знайшов на цвинтарному звалищі менш-більш добрий дерев’яний хрест, прибив ту табличку, де було написано „Богдан-Ігор Антонич” і роки, і той хрест поставив. На сьогоднішній день на могилі Антонича знаходиться пам’ятник авторства Теодозії Бриж.

ВЕДУЧА: А учасники групи „Євшан-зілля”, яка була створена у 1987 році, знайшли будинок, в якому проживав поет у Львові. Тепер це на Городоцькій,50.

ВЕДУЧИЙ: Згодом заснували премію ім. Б.-І. Антонича „Привітання життя”, що існує понині. Ця назва взята з однойменного вірша поета.

Ось уривок з нього:

ДЕКЛАМАТОР:

Вітай життя! Що біль даєш, і щастя, і красу,

і сум, і горе. В мені юний пал не вмер ще.

Вітай життя! І на привіт тобі я понесу

м’яке та в панцир крицевий закуте серце.

ВЕДУЧА: У відділі рукописів Львівської наукової бібліотеки імені В.Стефаника зберігається багатий архів, матеріали якого можуть значно розширити наше уявлення про Антонича як письменника і людину.

ВЕДУЧИЙ: Отже, сповнюється інше передбачення поета, висловлене в „Елегії про перстень молодості”:

Спочине серце під крислатим кленом,

порине в море трав зелене,

і тільки пісня, вільна, спіла,

жива, нестримна, горда, сміла,

ітиме далі вже без мене.

ВЕДУЧА: Перш, ніж перейти до біографії поета, послухаємо його автобіографію.

ДЕКЛАМАТОР:

Автобіографія (Б.-І. Антонич)

В горах, де ближче сонця, перший раз приглянувся небу,

тоді щось дивне й незнане пробудилося у мені

і піднеслася голова й слова прийшли до уст зелені.

Тепер – де б я не був і коли-небудь,

я все – п’яний дітвак із сонцем у кишені.

А як зійшов із гір до гамірливих міст,

у злиднях і невдачах не кляв ніколи долі та не ганив,

глядів спокійно на хвиль противних гурагани.

Мої пісні – над рікою часу калиновий міст,

я – закоханий в житті поганин.

1 учень: Богдан – Ігор Антонич народився на Лемківщині 5 жовтня 1909 року у сім’ї священика. Його рідне село Новиця (Горлицького повіту) знаходиться тепер на території Польщі. Єдиному синові досить заможних людей життя мало стелитися м’якими й веселими верстами, якби не війна. Родина Антоничів змушена була тікати із села, бо воно лежало на території воєнних операцій.

2 учень: Справжнє прізвище батька поета було Василь Кіт, але родина змінила прізвище перед народженням сина.

3 учень: Різні хвороби нападали на хирлявого від природи сина Антоничів, тому він не ходив до початкової школи, а готувався з приватною вчителькою дома.

ДЕКЛАМАТОР:

Співучі двері, сивий явір,

старий, мальований поріг.

Так залишилися в уяві

місця дитячих днів моїх...

(„Елегія про співучі двері”)

4 учень: У червні 1920 року Богдан-Ігор склав вступний іспит до 1 класу Державної гімназії ім. Королеви Софії в Сяноці і до 8 класу був учнем цього навчального закладу, який закінчив успішно.

5 учень: Восени 1928 року Антонич переїхав до Львова і вступив до Львівського університету.

6 учень: З 1928 по 1933 рік Антонич – студент філологічного факультету Львівського університету – вивчав славістику та полоністику. Робив переклади з Рільке і Врхліцького. У 1931 році вийшла перша його книжка „Привітання життя”, яка привернула увагу львівської громадськості.

7 учень: На першому курсі університету Богдан – Ігор розмовляв ще лемківським діалектом, а, як відомо, говірка лемків – одна з найвіддаленіших від української мови. Проте, за досить короткий термін він так опанував літературну мову, що про нього говорили: „Чи ж то справді лемко міг так ґрунтовно мовно переродитися на правдивого наддніпрянця?”

8 учень: Потужний талант поета вперто шукав своїх шляхів у мистецтві. Збірки «Три перстені» (1934), «Книга Лева» (1936), «Зелена євангелія» та «Ротації» (1938) засвідчують стрімкий роз виток таланту поета.

9 учень: Антонич зачаровувався світом, прагнув заглибитися «у суть…речі».

ДЕКЛАМАТОР:

І знаю тільки те,

що треба пісню, наче тінь, нести з собою,

що треба йти, невпинно йти

назустріч мертвій тиші

за зовом вітру – за зовом ночі,

аж попіл сну засипле очі.

10 учень: Розгорнуту характеристику творчості Антонича знаходимо в одній із статей Степана Тудора, де автор називає поета співцем, «що носив монети зір, як хлоп’я гудзики в кишенях, і купував за них ночами хвилини натхнення… що в білих рукавичках, з квітами на чорному костюмі відійшов, не закінчивши своїх поем, іншим щасливцям залишивши світ – і кучері, і квіт папороті, що надів перстень смерті й відійшов, щоб довести незнищенність матерії…»

1 учень: У Богдана-Ігоря Антонича вся природа живе, рухається, мислить. Почитайте опис дитячих вражень з його повісті „На другому березі” – і все стане зрозумілим:

ЧИТЕЦЬ:

„Діти в лісі... Груди ширшають від розгону й вітру. Груди налиті криком молодості... Тіло пливе в повітрі, мов плесо ріки... І серце тріпочеться... Дерева кружляють. Довкола, довкола, довкола... Ха, ха, ха... Дерева танцюють. Дуб із березою... Квіти підплигують, наче метелики. Червоні, рожеві, жовті, білі, блакитні, сині. Завія квіток. Дощ, листя. Зелено, зелено... Зелений дощ. Цяпає за комір. Ні, ні, це не падає листя. Це я падаю... Ноги над головою... Копнути сонце, наче м’яч. Хі, хі, хі... Які дерева смішні. Ходять догори верхами...”

2 учень: У поета ранок може шугнути з води, мов циганя, сонце скочити з трави сполоханим лошам, а місяць – відчинити брами ночі...

3 учень: У нього навіть здивований ранок спирається на селянський пліт, аби глянути на чудодійство сходу сонця.

4 учень: У Антонича і природа, і людина розсміяні і розспівані, „ріка сміється з дном співучим”, „співає день, співають клени”, співає скриня, сміється сніг, ріка і навіть змія в руках хлопчини.

5 учень: Поет настільки органічно злитий з природою, що відірвати його від неї просто неможливо. В тому легко переконаємося хоч би з „Черемхового вірша” та з вірша „Вишні”:

ДЕКЛАМАТОР:

Вже ніч, нагріта п’яним квіттям,

димиться в черемховій млі,

і букви, наче зорі, світять

в розкритій книжці на столі.

Стіл обростає буйним листям,

і разом з кріслом я вже кущ.

З черемх читаю – з книг столистих –

рослинну мудрість вічних пущ.

ДЕКЛАМАТОР:

Антонич був хрущем і жив колись на вишнях,

на вишнях тих, що їх оспівував Шевченко...

6 учень: Кожний справжній митець корениться в рідному грунті, кожний дихає повітрям рідних гір і долин. Це чудово розумів автор „Трьох перстенів”, заявляючи: „Проти розуму вірю, що місяць, який світить над моїм рідним селом в Горлицькому повіті, є інший від місяця з-над Парижа, Рима, Варшави чи Москви... Вірю в землю батьківську і в її Поезію”.

7 учень: Богдан – Ігор Антонич високомистецько змальовує народні символи, образи фантастики. Наприклад, у вірші „Село”.

ДЕКЛАМАТОР:

Корови моляться до сонця,

що полум’яним сходить маком.

Струнка тополя тонша й тонша,

мов дерево ставало б птахом.

Від воза місяць відпрягають.

Широке конопляне небо.

Осіяна далінь безкрая,

і в сивім димі лісу гребінь.

З гір яворове листя лине.

Кужіль, і півень, і колиска.

Вливається день до долини,

мов свіже молоко до миски.

7 учень: Слухаючи або перечитуючи вірш, можна збагнути, чим займалися селяни цього краю. Їх основним заняттям не могло бути рільництво, бо це край вівса і ялівцю. „Конопляне небо”, „кужіль” говорять виразно про ткацтво, „лісу гребінь” – про обробку дерева. Це дуже природно для Антонича – сина лемківського краю.

8 учень: Поняття „моління корови” перейшло з язичництва до християнства і збереглося в обряді на Святий вечір.

9 учень: В „Елегії про співучі двері” поет змалював вражаючу картину злиднів лемківських селян.

ДЕКЛАМАТОР:

Тут сиве небо й сиві очі

у затурбованих людей.

Сльота дуднить і шиби мочить,

розмови стишені веде.

Під сивим небом розстелилась

земля вівса та ялівцю.

Скорбота мохом оповила

задуману країну цю.

Як символ злиднів виростає

голодне зілля – лобода.

Відвічне небо і безкрає,

відвічна лемківська нужда.

10 учень: А ось концертна зала природи. Хочете послухати „Концерт” Антонича у виконанні соловейків, терену, квітів, коріння ста дубів? Слухайте!

ДЕКЛАМАТОР:

Горлянки соловейків плещуть, мов гобої,

у димі пахощів, в чаду лілейних куряв...

У відповідь сп’янілим до нестями хором

спалахує червоним співом квітня терен...

І ширшає концерт. Шалені перегуки

здіймає квіття хор у барв грайливій піні...

І спів росте, мов повінь. Від землі по зорі

переливається від краю аж до краю.

Та чуйте: ще зростає вшир і вгору,

коріння ста дубів – підземні ліри грають.

1 учень: Оскільки Антонич жив у Львові, то присвятив рідному місту і свої поезії. Ось одна з них про нічне місто:

ДЕКЛАМАТОР:

Ніч на площі Юра

Північ чорна, наче вугіль,

ходить тінь по площі Юра,

в’ються обручами смуги

на блискучих сірих мурах...

Дзвонить ніч на площі Юра.

Хрест неначе ключ могутній.

І стає, мов тінь похмура,

нерозгадане майбутнє.

2 учень: В поезії Богдана – Ігоря Антонича присутня також і молитва:

ДЕКЛАМАТОР:

Боже, чи Ти знаєш, як нам віри треба –

більше, як насущного, черствого хліба,

чи Ти знаєш нашу тугу ввиш, до неба,

як тяжить щоденщини колиба.

Як треба усміху Твойого,

як радості серцям,

як оборони від усього злого,

як сонячної віри треба нам...

(„Litania / Молитва”)

3 учень: А які чудові, колоритні у Антонича вірші, присвячені Різдву Ісуса Христа. Поет у своїй уяві переніс народження Сина Божого на Лемківщину. Ось послухайте!

ДЕКЛАМАТОР:

Різдво

Народився Бог на санях

в лемківськім містечку Дуклі.

Прийшли лемки у крисанях

і принесли місяць круглий.

Ніч у сніговій завії

крутиться довкола стріх.

У долоні у Марії

місяць – золотий горіх.

ДЕКЛАМАТОР:

Коляда

Тешуть теслі з срібла сани,

стелиться сніжиста путь.

На тих санях в синь незнану

Дитя Боже повезуть...

Ходить сонце у крисані,

спить слов’янськеє Дитя.

Їдуть сани, плаче Пані,

снігом стелиться життя.

4 учень: Поезія Антонича полонила читача, особливо молодь Львова. Його вірші вчили напам’ять, а деякі співали їх на мотиви народних пісень.

5 учень: У 1937 році Антонич писав оперну драму „Довбуш” та роман „На тому березі”, який, на жаль, так і не був закінчений.

6 учень: Збірки „Зелена євангелія” та „Ротації” були написані у 1937 році, а видані вже після смерті поета у 1938 році.

7 учень: 6 липня 1937 року Богдан-Ігор Антонич помер. Після операції апендициту він вже мав намір виписатися додому, але друга недуга – запалення легенів – підкосила його навіки.

8 учень: Родичка Антонича Анна Кужельова описала похорон поета. За її словами, на похороні було багато священиків (Антонич був сином священика) і навіть митрополит Андрей Шептицький.

9 учень: Коли помер поет, його батьки жили у селі Бортятин Мостиського району на Львівщині. З часом могила поета на Янівському цвинтарі запалася, бо за два-три роки, коли потрібно було її поновити, ніхто цього не зробив. Прийшла радянська влада, потім розпочалася війна, було не до того. Тимчасовий дерев’яний хрест впав. У 1944 році у Мостиському районі була прикордонна зона, і щоб виїхати звідти, потрібно було мати перепустку. Мама поета осліпла на старості. Очевидно батьки не могли доглядати за могилою, а друзі, що у Львові, боялися. Навіть наречена Антонича Ольга Олійник не згадує про те, чи відвідувала могилу. Аж у 1964 році учасники Клубу творчої молоді „Пролісок” віднайшли могилу поета.

ВЕДУЧА: Якихось сім-вісім років тривало активне творче життя Богдана-Ігоря Антонича, але за цей короткий час він пройшов шлях, що вимірюється десятиліттями, бо його образи, мотиви, ідеї і сьогодні чарують читача.

ВЕДУЧИЙ: Поет відійшов, поселився у свій дім „за третьою зорею”, але залишилися на землі його твори, яким судилося жити довше, ніж їхньому авторові.

ВЕДУЧА: На цьому наша зустріч, присвячена 100-річчю від дня народження Богдана – Ігоря Антонича завершується. Дякуємо за увагу!